Блог | Чому попри шалений опір Європи слід погоджуватись на завуальовану пропозицію Келлога

Знаючі люди в Раді нагадують, що в 2022-му році після звільнення Херсону голова Об’єднаного комітету начальників штабів США генерал Міллі пропонував Україні домовитися з Росією на умовах, що були значно кращі, ніж зараз (цю тенденцію, до речі, Валерій Залужний теж нещодавно відзначав), і йшлося, зокрема, про таке:

зупинка за лінією зіткнення (більша частина Донбасу, включаючи й Бахмут, ще перебувала тоді під українським контролем);

повернення Украіні ЗАЕС і Енергодара;

вступ України до НАТО (принаймні контрольованої території), причому без обмежень щодо параметрів ЗСУ й ВПК, а також вступ України до ЄС;

жодних питань ані щодо церкви, ані щодо мови тощо;

передача заморожених російських активів Україні (але в комплексі зі зняттям з РФ санкцій).

Тоді в нас це порахували зрадою – під впливом не тільки агресивно-тилової “патріотичної суспільної думки” заброньованих диванів, але й нахабно брехливого підбурювання з боку Європи, адже саме її послідовно боягузлива – й відверто жадібна – подальша поведінка згодом опинилася зрадою вже справжньою, але ж от у той час про “втому” від “нашої” війни там ще не казали.

Ще більше Європа [а-ля Джонсон] підбурює Україну й зараз, оскільки розуміє, що після “нашої” війни почнеться війна вже там, і соціально-DEIбануті європейці будуть змушені офіційно й на повний голос – разом з чесною Америкою – помножити так звані “гарантії” НАТО (з фейкового марева, що зветься “статтею 5”) на цілком абсолютний нуль. 

Наприклад, приблизно 60 відсотків німців, як відомо з липневого опитування (з наступними студентськими протестами в 90 містах проти призову!), прямо кажуть, що погодяться на капітуляцію/окупацію й не захищатимуть навіть власну Німеччину – яка вже там, приміром, Балтія чи репарацієлюбива Польща!

При цьому в європідбурювання є ще й суто економічний аспект: так, з одного боку, європейські витрати на фінансування України до 2029 року орієнтовно становитимуть, як пишуть, від 136 млрд до 838 млрд євро (залежно від обраного механізму підтримки), але ж, з іншого боку, в разі [умовної] поразки України витрати на оборону, включаючи неминучі супутні, можуть зрости й до 1,6 трлн євро лише за ті ж самі чотири роки (FT).

З урахуванням усіх цих обставин – власного сумного досвіду країни, а також загальноєвропейської хитровихитруваності – й слід сприймати пропозицію, яку фактично висловив Кіт Келлог, так вдало сформулювавши стан речей, що в цьому формулюванні не можна не побачити й вихід, який вочевидь пропонується, тобто дружню пораду “що й за що”: невирішеними, мовляв, залишаються лише два питання – Донбасу й [при]належності ЗАЕС…