Блог | Гра Дональда Трампа в “мирні плани” допомагає йому уникати необхідної допомоги Україні

У одному із найстаріших та найповажніших журналів у Сполучених Штатах The Atlantic  – надрукована стаття аналітика Ендрю Ривкіна “Putin Lives by a Code Trump Doesn’t Understand” (Путін живе за кодексом, якого Трамп не розуміє) з підзаголовком “Where Trump sees a deal, Putin sees submission” (Де Трамп бачить угоду, Путін бачить покору).

 Ендрю Ривкін зазначає: “Здається, Дональд Трамп досі нічого не зрозумів про російського диктатора, якого він називає другом. Він перепробував усілякі суперечливі маневри в прагненні до миру в Україні: вітав Владіміра Путіна на Алясці, допомагав Києву підривати російські нафтопереробні заводи, пропонував Росії землі, які вона не змогла отримати військовим шляхом. Здається, жоден з цих кроків не мав особливого ефекту. Кремль тримає оборону, а Трамп не може домовитися.

Однією з причин може бути те, що Трамп і Путін – принципово несумісні особистості. Трамп розглядає все як угоду, а для Путіна будь-яка угода – це викриття слабкості. Трамп – істота манхеттенського світу нерухомості; Путін виріс серед руїн повоєнного Ленінграда. Ці радянські дворики сформували його. У них він засвоїв правила “понятій” – неписаного кодексу, який приблизно перекладається як “норми поведінки” що виникли у сталінських ГУЛАГах і досі регулюють значну частину життя в Росії, незалежно від того, хто при владі”.

На думку Ендрю Ривкіна: “Трампу не обов’язково ставати другом України, і він майже напевно ніколи цього не зробить. Але йому потрібно навчитися поводитися з Путіним. Тільки тоді ленінградський двір з його неписаними правилами перестане бути достатньо великим для них обох”.

Ендрю Ривкін дуже точно сформулював, чому  американський президент не може домовитися з російським диктатором. Дональд Трамп не може зрозуміти “блатних понятій”, які кремлівським диктатором зараз закладені в основу сучасної російської державності та автоматично перенесені ним у міжнародну політику.

 Путін хоче такого “мирного плану”, який дасть йому новий стратегічний плацдарм для захоплення всієї території України. Схоже на те, що президент Сполучених Штатів Дональд Трамп тут грає з російським диктатором в чотири  руки. Що можна продовжувати до безкінечності. Постійно пропонуються якісь “мирні плани”, їх обговорюють та узгоджують на всіх рівнях, потім Москва цілком прогнозовано знову від них категорично відмовляється. А через якійсь час все починає повторюватися спочатку.

І тут головне, що гра Трампа в “мирні плани” допомагає йому уникати допомоги Україні. Оскільки “мирний процес” безперервно продовжується, а як же можна допомагати необхідною зброєю українцям, у той час, коли нібито з’являється шанс домовитися з Кремлем.

Подібна стратегія явно вибрана з націлянням на те, що на якомусь етапі Україна більше не витримає натиску Московщини, і тоді питання щодо підписання капітуляції українцями розв’яжеться саме собою. Деспотичний жорстокий мегаломан не відмовиться від своєї мрії стати лідером відродженої Російської імперії. А без підкорення України Путіну імперію ніколи не відновити. І єдине, що розуміють подібні деспотичні жорстокі режими – це  невпинна та непохитна надзвичайно жорстка відплата за всі їхні злочини.

Проте Дональд Трамп витратив вже 11 місяців на обговорення, висвітлення та аналіз потенційних мирних планів, які майже всі відразу ж проголошувалися надзвичайним проривом. Трамп запекло намагається приписати собі заслуги за те, чого так і не відбулося, й, зрештою, ні до чого не призвело. 

У Путіна немає стимулу погоджуватися на будь-яку мирну угоду, окрім капітуляції України, оскільки Трамп постійно підриває позиції України, погрожуючи припинити підтримку США. Хоча поступка диктатору щодо України може виявитися найбільшою помилкою за весь час існування Америки. Що дасть Російській Федерації можливість продовжити свою імперіалістичну політику стосовно інших держав пізніше, закріпивши за собою свої нинішні територіальні загарбання. Крім того, це збереже Росію як життєздатного союзника Китаю та Ірану.

Україна майже 4 роки стримує вторгнення Московщини в інші частини Європейського континенту. В об’єднаній Європі знають, що Росія не здатна вести війну на два фронти. Тож чим довше Путін буде зайнятий на українських землях, тим менше шансів, що він зможе вдертися на Схід Європи.

Але для Європейського Союзу буде куди дешевше профінансувати боротьбу українців відповідно до поточних потреб, ніж самим втягуватися у війну з російським ворогом. Тим більше, враховуючи той факт, що зараз найбільша військова сила в Європі – це 900-тисячна українська армія. Чого ніхто не може заперечити.

Виходить, що нинішня американська адміністрація, помилково вважає війну Росії в Україні регіональним конфліктом, котрий не дуже важливий для США в стратегічному плані. Таким чином, на думку вашингтонців, цей конфлікт повинні вирішувати Євросоюз та Європа.

Також не можна виключати того, що єдина причина, чому Трамп хоч якось ще допомагає Україні, це те, що йому подобається ідея бути “миротворцем”, і що він ще й досі сподівається вибити Путіна з орбіти Сі Цзіньпіна. Російський диктатор використовує американського президента для того, щоб виграти час та підтримки ілюзії хибних надій, що з Кремлем хоч якось можливо домовитись.

Війна, яку розв’язала Москва ніколи не закінчуються, поки одна зі сторін не втратить будь-яку надію на перемогу. І хоча Україна й досі не отримує обіцяної допомоги від колективного Заходу, Путіну не вдається залякати українців та викликати в них панічні капітулянтські настрої. Це бісить кремлівського фюрера, адже економічно Російська Федерація вже не витримує такої інтенсивної війни, а людські ресурси для м’ясних штурмів у Московії не є невичерпними.

Війна Росії в Україні повністю викрила російський іміджевий блеф, який московитам вдавалося підтримувати пропагандистськими методами після розвалу СССР у 1991 році. На сьогодні Російська Федерація, за всіма показниками, це – країна третього світу з ядерною зброєю. І якби в Білому домі був не президент, котрий вже майже рік підіграє Путіну, а відповідальний політик, що дотримується зобов’язань, які на себе взяла Америка після відмови України від ядерної зброї, то війна вже могла закінчитися в 2025 році.

На жаль, Європа прокидається дуже повільно. В той час, коли на кону стоїть доля Європейського континенту, вони ніяк не здатні остаточно вирішити питання з фінансовою допомогою Україні на 2026 рік. Хоча цілком очевидно, що ситуація розвивається наступним чином –  європейці нарешті перестануть економити на допомозі Україні та почнуть допомагати по-справжньому, або мають готуватися до розміщення на своїй території 15-20 мільйонів українських біженців.

Необхідно перестати робити вигляд, що російсько-українська війна стосується лише українців. Тоді, коли президент США постійно показує себе дуже ненадійним посередником, і при цьому вже не бачить об’єднану Європу своїм союзником, необхідно діяти оперативно та рішуче. Аби потім не жалкувати після того, що зробить тоталітарна терористична Російська Федерація з Україною та Європейським континентом. Хто не вірить в це, нехай приїдуть в Бучу та Ірпінь, де їм покажуть і розкажуть, які звірства вчиняють московські окупанти на загарбаних територіях.

Якщо пригадати історію, то СССР, як зараз Російська Федерація, неодноразово вторгався до країн Східної Європи. Це:  Східна Німеччина в 1953 році, Угорщина в 1956 році та  Чехословаччина в 1968 році. Мета та ж сама – не дати цим країнам стати частиною демократичної Європи. Москва повторила цю агресію і щодо України в 2014 році, а Велика війна 2022 року стала спробою Кремля назавжди знищити українську державність. 

В європейському спротиві російській окупації особливо трагічним став досвід угорських патріотів, які дуже очікували на військову допомогу від Заходу, але так її і не дочекалися. За свій опір вторгненню тоталітарного Радянського Союзу багато з них заплатили своїми життями. А коли тепер бачиш, що Віктор Орбан перетворив Угорщину на васала Москви, стає незрозуміло, як країна яка колись знайшла в собі сили протистояти злочинцям з Кремля, добровільно стала виступати на боці зла.

Тоді угорцям не допомогли, але зараз є можливість допомогти українцям. І єдиний спосіб зупинити Путіна – це військовий. Ввести Україну до Європейського Союзу та прийняти до НАТО. Війська Північноатлантичного альянсу могли б потім увійти до України та повідомити Путіну, що у нього є три дні, щоб повністю покинути суверенну територію України. Включаючи Крим, Донбас та південні українські області. 

Рішення потрібно приймати швидко. Бо Путін вважає, що може виграти війну, оскільки вірить, що Європа продовжуватиме уникати безпосередньо в неї втручатися, а Трамп, який має сили зупинити російсько-українську війну, уникатиме надання допомоги в необхідних обсягах. Прикриваючись тим, що, мовляв, не хоче провокувати ядерну війну з Росією. 

Під час правління Дональда Трампа американське лідерство настільки зникло зі світової арени, що  виникає підозра, чи вдасться його взагалі відновити після полишення ним колись найавторитетнішої у світі посади. Та хочеться вірити, що ми більше ніколи не побачимо знову жодного американського президента, котрий би з усіх сил намагався допомогти агресору в його протистоянні з союзником, яким Сполучені Штати завжди вважала Україна.

Відверто кажучи, існують лише два можливі варіанти завершення війни. Або остаточна мирна угода, яка буде дуже вигідна для Путіна, або НАТО втрутиться, щоб витіснити Путіна з українських суверенних територій, відкидаючи супутні ризики можливості ядерної війни.

Хоча немає підстав вважати, що навіть угода, вигідна для ватажка злочинних сил Кремля, покладе край цій війні. Набагато ймовірніше, що це буде лише пауза перед наступними актами агресії Російської Федерації.  Саме цього бояться європейці, і в них є вагомі підстави. Україна відмовилася від своєї ядерної зброї, спираючись на запевнення Заходу, що її суверенітет захищено. Чим ця угода може бути краща за ту?

Але не можна постійно жити в страху. Страх токсичний для свободи. Людство не здатне буде пережити капітуляцію перед тираном, який цілеспрямовано знищує існуючий світовий порядок, намагаючись замінити його на диктатуру сили. Коли правил, стримуючих начал та міжнародних законів більше вже не існуватиме.

Зараз, коли економіка Росії опинилася на межі колапсу, США, Європа та НАТО мають усі шанси поставити Московію на місце. Проте Трамп робити цього не хоче. Не дивлячись, що дуже легко поставити Путіна перед дилемою або він підписує прийнятну для всіх сторін угоду, або економіка Російської Федерації буде повністю зруйнована.

Спостерігаючи за Путіним, особливо за тим, як він відверто зневажає американського президента, неправдоподібно вважати, що його інтереси якимось чином збігаються з інтересами США.  Проблема тільки в тому, що інтереси Трампа далеко не завжди збігаються з інтересами самих Сполучених Штатів. Що успішно використовує Москва, розуміючи, що для Дональда Трампа головне в світі він сам, а Америка є лише інструментом для реалізації усіх його політичних і економічних забаганок та особистого збагачення. 

Якщо президент Дональд Трамп покине Україну, залишивши її один на один з Російською Федерацією, він увійде в американську і світову історії, як особа, яка маючи величезні політичні, економічні та військові повноваження, покинула свого союзника в найбільш вразливий та критичний для нього момент.

Відмова від України також стане сигналом для Китаю, що Трамп – це паперовий тигр, готовий воювати з південноамериканськими цивільними особами у відкритому морі та брязкати зброєю перед Венесуелою, але не бажає протистояти реальній військовій загрозі. Хоча цілком можливо, що Трамп, виступаючи в неприглядній ролі “миротворця”, дійсно хоче, щоб  Україна в її нинішньому вигляді, зникла з мапи світу.

Не дивлячись ні на що, Україна продовжуватиме боротьбу, і за фінансової та збройної підтримки, має усі шанси досягти успіху. Оскільки Росії, після її вторгнення, так і не вдалося досягти своєї головної мети – підкорення України та знищення її державності. Але у Росії немає плану “Б”, окрім як зробити перерву в цьому непримиренному протистоянні, а потім знову вторгнутися на територію України.

Апелювання до справедливості, заспокоєння Путіна і підігрування його злочинним бажанням ніколи не призведе до миру. Правильним рішенням було б дати Україні давно вже обіцяні ракети далекого радіусу дії, щоб вони змогли досягати Москви. Володаря Росії підштовхнути до реалістичної мирної угоди може, якщо в Москві та Кремлі не буде світла. Лише тоді населення Російської Федерації вирішить, що вже досить з нього війни, яка від самого її початку замаскована під якесь міфічне СВО.

А поки що, Путін та його поплічники виконують блискучу психологічну роботу, щоб збити з пантелику і без того спантеличеного Дональда Трампа та його команду. Путін досі єдиний гравець у кімнаті, який точно знає, чого хоче досягти. Колективна Європа, з усією своєю економічною та військовою перевагою перед Москвою, дотепер завмирає від страху щоразу, коли Путін розгортає новий геополітичний гамбіт.

Поведінку очільника кремлівської хунти можна зрозуміти. І якщо війна затягнеться, то це саме тому, що Путін вважає, що Росія перемагає і їй не потрібен мирний план. “Мирний процес” між Трампом і Путіним перетворений на фарс, адже зараз виглядає, що він готовий продати українців, європейських союзників та американські цінності заради особистої вигоди.

Побачивши диявола в особі Путіна і його чисте зло, Трамп і його оточення вирішили вести з ним бізнес. Але не можна розглядати велику політику, як можливість заробити ще більше і більше грошей. Тим більше об’єднуватись з жорстоким монстром, який вторгається в суверенну демократичну країну Україну, бомбардує житлові  квартали та лікарні, знищує цивільне населення, ґвалтує жінок та викрадає українських дітей.

Але не хочеться вірити в те, що мораль зникла, американські цінності мертві, а Сполучені Штати напередодні свого 250-річчя перестали бути бастіоном демократії, свободи та права. Америка велика країна, і мають там знайтися здорові сили, які не дадуть перетворити країну на спільника вісі зла.

 Путін може спокусити Дональда Трампа, але американській народ сильніший за будь-яких політиків, які задля досягнення своїх сумнівних меркантильних цілей готові знищити усі здобутки Америки більше, ніж за два минулі століття.