Три дні на дії: ультиматум Білорусі – не пусті слова

Зеленський дав Лукашенку тиждень, і до 26 червня Мінськ має демонтувати чотири російські ретранслятори в Гомельській і Брестській областях – ту техніку, яка допомагає російським та іранським дронам точніше виходити на цілі в Житомирській, Рівненській, Волинській областях. Не зробить сам – зробить Україна.

Варто зауважити, що публічна заява ніколи не буває першим кроком. Спершу – непублічні сигнали через розвідку й військових: закінчуйте допомагати росіянам. І лише коли реакції немає – відкрите попередження. Ультиматум.

Це не емоція й не імпровізація, а остання сходинка довгої тихої роботи, яка не дала результату.

Чи варта чогось ця вимога (бо погроза має рівно стільки ваги, скільки за нею стоїть спроможності)? Зі спроможністю цього тижня все – максимально наочно. 22 червня Україна завдала ударів по Воронезькому заводу напівпровідникових приладів "Сборка", який робить електронні компоненти для "Іскандерів", Х-101 і "Панцирів" та давно під санкціями США і ЄС. І це – не поодинокий епізод, а частина системної роботи по російському ВПК і нафтопереробці: за кілька днів до того зупинився московський НПЗ. Врешті, за даними Міноборони, від початку року українські дрони уразили понад 800 тисяч цілей і дають понад 90% усіх втрат окупантів. Командувач Сил безпілотних систем Роберт Бровді казав і про 500 визначених цілей на території Білорусі.

Отже, вимога до Білорусі зняти ретранслятори не висить у повітрі, бо за нею стоїть доведена здатність дотягнутися до цілі.

Мінськ любить повторювати, що він ні до чого. Київ відповідає на це не оцінками, а фактами.

Чотири відомі ретранслятори на прикордонних вишках координують удари "шахедів". Крім того, за словами Зеленського, лише за січень–травень постачання бензину з Білорусі в Росію зросло в 13 разів, дизеля – втричі. Ба більше, білоруська опозиція передала МЗС України доповідь з ознаками мілітаризації Мінська. І її цінність у тому, що вона збігається з тим, що фіксує Київ.

Далі - речниця Єврокомісії Анітта Хіппер, коментуючи вимогу Зеленського, нагадала, що Білорусь і далі сприяє російській агресії, і прямо сказала, що Україна має право захищатися.

Це більше, ніж дипломатична ввічливість: право на самооборону перестає бути лише тезою Києва і стає зафіксованою позицією Брюсселя.

А трохи північніше німецька 45-та танкова бригада – "Литовська" – навчається в Пабраде, за 20 кілометрів від білоруського кордону. До кінця 2027 року це має бути постійна бригада приблизно на 5 тисяч військових, перша така німецька частина за кордоном від часів Другої світової. Не ротація, а структура.

А що Москва? Москва відповіла словами. Речник Путіна Дмітрій Пєсков назвав вимогу "абсолютно агресивною загрозою", "втручанням у внутрішні справи" та "посяганням на суверенітет" Білорусі й повідомив, що Путін найближчим часом звʼяжеться з Лукашенком. І ось тут найвиразніше. З одного боку – конкретна, перевірювана вимога: зніміть обладнання й покажіть. З іншого – апеляція до "суверенітету" від держави, яка не поважає жодного чужого кордону.

Коли на предметну безпекову вимогу відповідають абстрактними принципами, це зазвичай означає одне: предметної відповіді немає. 

Розмову переводять у площину слів, бо в площині дій відповісти нічим.

Чим глибше Москва втягує Мінськ, тим більше уваги й ресурсу Білорусь відтягує на північний фланг НАТО – і тим менш керованою стає ситуація для самого Лукашенка. Білорусь у цій конструкції повільно перетворюється з активу Кремля на його тягар.

Україна ж на цьому напрямку більше не наздоганяє події, а задає їм темп – підкріплюючи слова дією й маючи за спиною не лише власну позицію, а й зафіксоване право на самооборону.